Олена Степова: Как жители ОРДЛО относятся с пренебрежением к оккупантам и находят способы заработать на них — Блоги | OBOZ.UA
Сегодня хочу поделиться некоторыми философскими размышлениями. Война, как ни странно, является катализатором, который обнажает истинную сущность людей, заставляет их выходить из тени и сбрасывать маски, скрывающие их души и лица. Она выступает в роли лакмусовой бумаги, позволяющей выявить внутренние переживания индивидов и общества, а также понять корни внешних проявлений. Это могло бы стать самым увлекательным и тревожным аспектом философии, ведь именно война раскрывает человека и общественные структуры в их истинном свете. Поэтому я часто обращаюсь к социальным историям и описываю изменения, происходящие в обществе — это и есть философия войны.
Далее текст на языке оригинала.
Я пишу ці філософеми, бо я бачила війну з самого початку й мені ще дуже болить тим, як вмирає моє місто та мій край. Можливо, ці історії й ці філософеми допоможуть суспільству вберегти себе. А можливо дадуть розуміння, які контраргументи треба викладати в розмові з тими, хто досі вірить в мир з росією чи гарних росіян, пише Олена Степова для "Інформаційного спротиву".
Сьогодні ми знову занурюємось у соціальну історію. Але цього разу без фокусування на окремих персонажах, адже їх занадто багато. Це розповідь, що складається з образів численних людей, які стали основою війни та її активними учасниками. Мабуть, десь у глибині душі я очікувала на таку історію, оскільки останнім часом події в ОРДЛО почали суттєво змінювати суспільство. Тому вважаю, що про це важливо говорити.
Як я вже згадувала раніше, більшість мешканців ОРДЛО сприйняли окупацію, як і прихід росіян, досить позитивно. Люди сподівалися на "переваги", "багатство" та "звільнення" від попереднього стану, тому їхнє ставлення було оптимістичним. Вони вітали не лише росіян, а й представників кадирівців та бурятів. Їм відкривали двері, охоче обслуговували, пригощали їжею та довіряли.
Досить багато часу мешканці ОРДЛО робили вигляд, що не бачать ані знищення підприємств, ані знищення населення, ані того жаху, який принесли на Донбас окупанти. Довіра до окупантів знищила дуже багато мешканців ОРДЛО. Але цього вони так й не зрозуміли.
Сьогодні в ОРДЛО чисельність військових перевищує кількість цивільних мешканців. Це не лише російські війська, а й найманці з різних країн, кадирівці, буряти та місцеві жителі, які приєдналися до окупантів. Серед них не тільки мобілізовані, які вирішили не відмовлятися від участі у війні на стороні агресорів, але й чимало добровольців з Донбасу, які з готовністю стали на захист інтересів рашистів.
Місцеві жителі досить швидко адаптувалися до нових умов і знаходять способи заробітку на війні, як можуть. Переважно це пов'язано з наданням сексуальних послуг військовим, як чоловіками, так і жінками, а, що найгірше, й дітьми. Навіть вдови не дотримуються традиційного трауру, а навпаки, виявляють радість від нових можливостей.
Основним джерелом доходу для жителів ОРДЛО є здача квартир в оренду військовослужбовцям. Я також згадувала про це, оскільки постійно займаюся дослідженням цього регіону. Добробут мешканців ОРДЛО безпосередньо пов'язаний з чисельністю військових, адже саме вони купують товари в магазинах, відвідують базари та користуються різноманітними послугами. Ось така реальність сьогодення.
Мешканці ОРДЛО це дуже добре розуміють. Такий собі симбіоз. Одні заробляють на війні, вбиваючи українців, другі заробляють на війні, викачуючи гроші з вбивць. Й їм байдуже кого обслуговувати, росіян, китайців. Мешканці ОРДЛО вже настільки стали морально ницими, що міняють "братів", як скатертину на столі.
Проте, дивно, що нині лише небагато жителів ОРДЛО вживають терміни "освободители" чи "наші хлопці". Риторика зазнала змін. Термін "вояки" став зневажливим позначенням для всіх, хто має зв’язок з російською армією, навіть для місцевих колаборантів, які воюють на боці окупантів. Жителі ОРДЛО не переймаються, ким є ці "вояки"; для них військові – це просто джерело доходу, яке вони використовують на свою користь.
У 2014 році їх величали "освободителями", "нашими хлопцями" та "народним ополченням". Для них створювали казки, вірші та навіть знімали фільми. І досі триває ця практика, адже Росія добре платить за такі проекти, але в повсякденному житті їх називають просто вояками. Це слово вимовляють із презирством, крізь зуби, адже всі вже усвідомлюють, хто насправді ці "освободители".
Дивна ситуація: одна форма ресурсу експлуатує іншу. Ще зовсім нещодавно жителі ОРДЛО були джерелом ресурсів для росіян, а тепер все змінилося. Тепер військових ловлять за допомогою клофеліну, немов у буремні 90-ті, підпоюють, грабують, а навіть потрапляють у рабство до росіян.
Це не свідчить про те, що мешканці ОРДЛО стали на проукраїнські позиції чи ведуть активну боротьбу проти окупантів — це абсолютно не так. Погляди на зразок "Путін нас врятує" або "Донбас — це Росія" залишаються незмінними для більшості населення регіону. Це лише підтверджує, що мешканці ОРДЛО більше не відчувають поваги чи співчуття до "визволителів" і не вважають себе зобов’язаними перед ними. Для них військові — це просто ресурс, що може бути використаний в існуючих умовах, і не більше.
Якщо китайські війська замінять російських, ставлення залишиться незмінним. Аналогічно, якщо на зміну російським солдатам прийдуть війська НАТО, відносини не зміняться: гроші за надані послуги залишаться в пріоритеті.
Отже, хоча політичні і кремлівські наративи ще не зникли з свідомості "народу Донбасу", цинічне ставлення до росіян, що замінило колишнє поклоніння і сліпу віру, вже є певним прогресом.
