Знищивши бензовоз, за допомогою БПЛА отримав нагородну зброю. Історія бігуна на прізвисько "Манія".

Спецпризначенець 3-го полку з позивним "Манія" народився на Кіровоградщині, але за два з половиною роки повномасштабної війни вивчив Слобожанщину не гірше, ніж рідний край. Так сталося, що левову частку своїх бойових завдань військовий виконував саме там, у тому числі, брав участь у звільненні Харківщини восени 2022 року. Нині, перебуваючи на відновленні, "Манія" згадує бойовий досвід, а також часи щасливої та безтурботної юності, коли професійно займався легкою атлетикою, мав успіхи та перспективи.

- У дитинстві хлопці переважно віддавали перевагу футболу, а дівчата - танцям чи гімнастиці, - розповідає про своє перше знайомство зі спортом "Манія". -- Коли виповнилося 13 років, до нашого класу прийшов тренер Дмитро Капинус та запросив на пробне заняття з легкої атлетики. Не згадаю, якими словами зацікавив, але більшість однокласників охоче відвідували тренування. Особисто мені найбільше припав до душі біг на середні та довгі дистанції, тобто в межах від 800 м до 5 км. Неодноразово виступав на чемпіонаті області, різноманітних змаганнях в Україні. Посідав призові місця. До речі, з тренером я й досі на зв'язку, він служить у Нацгвардії.

Біг є вимогливою діяльністю, для досягнення успіху та вражаючих результатів необхідно не лише постійно тренуватись, а й володіти певними природними талантами.

- Я отримував задоволення від швидкості, від емоцій перетинання першим фінішу. Біг, між іншим, - не такий простий вид спорту, як деяким здається. Треба думати, дивитися за суперниками, аналізувати трасу, розраховувати сили... Все це приходить з досвідом. Запам'яталася участь в юнацькому чемпіонаті України. Конкуренція там була дуже високою -- найкращі атлети відправлялися у складі збірної України на європейські та світові форуми.

Паралельно з захопленням бігом, мені також дуже імпонувала пожежна справа. Я брав участь у змаганнях з пожежно-прикладного спорту в складі команди. Цей вид спорту має свою специфіку: потрібно долати різноманітні перешкоди, підніматися по драбинах на висотні будівлі, а після досягнення вогнища – ефективно його ліквідувати. Це заняття настільки захоплювало мене, що я мріяв стати пожежником і працювати в системі ДСНС. Але в 2014 році розпочалася війна на Донбасі...

Спостерігав за нею на екрані телевізора, але в глибині душі вже прагнув вирушити на службу. У червні 2017 року, святкуючи випуск разом з однокласниками, через три дні підписав контракт із 3-м полком спеціального призначення.

- Цікавий і доволі рішучий вибір. Адже не пішов учитися, як, певно, більшість твоїх однолітків...

- Я така людина, що до кожного нового етапу хочу підготуватися якнайкраще. Вже сім років служу у Збройних Силах України, маю певні знання і бойовий досвід. Вважаю, саме тепер прийшов час здобути освіту і, відповідно, офіцерське звання. Збираюся на наступний навчальний рік подати документи для вступу до Військової академії.

Ви належите до тих, хто має можливість провести паралелі між бойовими діями під час АТО та сучасними конфліктами. Які зміни ви помітили в їхньому характері та вимогах до військовослужбовців?

- Різні масштаби, з'явилося багато нових зразків озброєння, сучасної техніки. Все це треба опанувати та вміти з розумом, раціонально використовувати. Пригадую, як у 2018 році планували операцію, де ми мали вийти на позицію та ліквідувати снайперів противника. Але завдання перед самим початком скасували, бо оголосили, якщо не помиляюся, "хлібне перемир'я".

Сьогодні ситуація змінилася кардинально: противник став набагато більш витонченим і посилив своє озброєння. Тому від нас вимагають адекватних реакцій. Тепер усе стало більш ясним і практичним, адже кожен помилковий крок може мати серйозні наслідки...

Безсумнівно, навички швидкості та витривалості, отримані під час тренувань з легкої атлетики, виявилися корисними у бойових ситуаціях.

Я прийшов до армії дуже худим, і це одразу привернуло увагу моїх побратимів. Мені вручили ПКМ, який я розбирав і збирав сотні разів, проходив навчання на полігоні. Я так добре оволодів ним, що він став наче частиною мене. Щодо витривалості, особливо на початку, було дуже важко. Пам’ятаю, ми запланували триденний вихід, під час якого потрібно було виконати завдання з озброєнням та в повному спорядженні, а потім повернутися на базу. За цей час я спав лише близько чотирьох годин. В результаті подолав 60 кілометрів і фактично не відчував себе.

А ще не раз, уже в бойових умовах, доводилося рятувати поранених. І це реально непросто, іноді віддаєш останні сили, щоб дотягти побратима до безпечного місця, де б йому могли надати допомогу.

Коли ви ділитеся історіями про військові конфлікти, Харківщина зазвичай займає центральне місце у ваших розповідях. Чи пов'язані з цією областю найяскравіші ваші спогади?

- Перше бойове хрещення нашої групи відбулося в іншому регіоні -- у лісах Чернігівщини, коли полювали за росіянами. Додам, що група -- це як сім'я, має працювати підстраховка, взаємодопомога...

Ворога вели спостереження самостійно, але значну підтримку отримували від місцевих жителів. Якось удача усміхнулася нам — ми сиділи в засідці, коли неподалік пройшла довга колона супротивника. Руки так і зудять від бажання знищити всіх орків, але, на жаль, наш бойовий арсенал не дозволяв цього зробити. Ми передали важливу інформацію іншим підрозділам для подальшої роботи. А самі тим часом "піймали" ворожий паливозаправник. Коли ми його підбили, вгору злетів величезний стовп вогню! Це стало нашою першою успішною операцією.

Пізніше підрозділ перенесли на Донеччину, а згодом — на Харківський фронт. В рамках контрнаступу особливо успішно діяли під Балаклією, де переважно займалися розвідкою та підтримували піхоту. Як це організовувалося? Коли наші бійці витісняли ворога з його позицій, їм потрібно було трохи часу, щоб укріпитися та зайняти нові окопи. Ми забезпечували їм прикриття від атак російських сил у цей критичний момент.

А ще запам'яталося спілкування з мешканцями Харківщини, те, як вони раділи нашому приходу, як дякували та казали добрі слова.

- За що отримали нагородну зброю?

Я розпочинав свою службу як кулеметник, а згодом перейшов на позицію оператора безпілотника. Ця діяльність мені до вподоби, хоча вона має свої особливості. Два роки тому виявити ворожу техніку і передати її координати було значно простіше, ніж зараз. Ворог навчився добре приховувати свою присутність, тож для їх виявлення потрібно витрачати багато часу і зусиль.

Одного зимового дня я облетів посадку і не знайшов нічого, що б привертало увагу. Проте, кілька разів, коли я знову пролетів, помітив на снігу ледь помітну колію. Вона була настільки невиразною, але вже давала підказку, за що можна було зачепитися! Саме по цій колії я й дійшов до місця, де базувалася техніка, і передав координати артилеристам.

По ворожій піхоті працювати легше - для цього маємо FPV-дрони. Саме за роботу з БПЛА і отримав нагородний Glock 19. Також маю відзнаку Президента України "За оборону України".

- Є бажання зараз узути кросівки та пробігти кілометр-другий?

- Спортом продовжую займатися, особливо в тилу, під час відновлення. Щодня бігаю, відвідую спортзал. До речі, сім років тому долав три кілометри за 10 хвилин 10 секунд, а зараз біжу на хвилину довше. Це прийнятний результат, враховуючи нерегулярність тренувань. Також кілька разів біг марафон, зокрема в Хмельницькому та Білій Церкві, півмарафон у Кропивницькому. Ще посів третє місце в чемпіонаті ССО з легкої атлетики.

В останні роки військовий біатлон набирає величезної популярності. Це змагання передбачає проходження кількакілометрової дистанції з озброєнням та боєприпасами. На першій ділянці учасникам необхідно точно стріляти з автомата, а на другій — виконати вправу з умовною гранатою, демонструючи як дальність, так і точність кидка. Існує безліч варіацій таких змагань, і я настійно рекомендую всім військовим спробувати свої сили в цьому захоплюючому виді спорту.

Які рекомендації ви могли б дати тим, хто планує стати спецпризначенцем і наразі звертається до Єдиного центру рекрутингу ССО? Які найефективніші способи підготовки до служби в таких підрозділах?

Військова служба являє собою сукупність повсякденних завдань та обов'язків. Це включає в себе проходження спеціалізованої підготовки, вивчення військової техніки, медичних аспектів, а також розвиток фізичної і моральної стійкості. Найкраще почати підготовку якомога раніше — сьогодні в багатьох містах існують добровольчі формування, де можна здобути базові знання та навички. Хоча вимоги до військовослужбовців у Силах спеціальних операцій є досить високими, завдання, які вони виконують, надзвичайно захоплюючі. Служба в цих підрозділах є великою честю.

Унікальний центр набору для Сил спеціальних операцій Збройних сил України.

Місто Київ, набережна Оболоні, будинок 7, корпус 1.

М. Дніпро, проспект Олександра Поля, 2.