Продюсерка стрічки "БожеВільні", що розкриває тему каральної психіатрії, зазначила: "Нашою метою було продемонструвати, якою жахливою може бути ситуація, коли цей механізм діє".

Продюсерка стрічки "БожеВільні" Валерія Іваненко разом із консультантом проєкту Семеном Глузманом, який є лікарем-психіатром, правозахисником, колишнім політичним в'язнем та дисидентом, а також експертом ООН з прав людини у 1998-1999 роках, працюють над унікальним проектом.

З 31 жовтня на широкі екрани українських кінотеатрів виходить художня стрічка "БожеВільні". Історія розповідає про 1970-ті роки в СРСР, коли молоді прогресивні люди, які хотіли вільного життя в тоталітарній радянській системі, зіткнулися з "каральною психіатрією" за свої погляди.

Розробка фільму розпочалась ще у 2019 році. Головною ініціаторкою й ідейною натхненницею створення стрічки стала продюсерка Валерія Іваненко, яка досліджує цю страшну тему вже багато років й особисто знала тих, хто пройшов крізь тортури...

Mind провів бесіду з пані Валерією, в якій обговорили, які особисті історії стали основою для створення "БожеВільних". Вона також поділилася враженнями від співпраці з молодим режисером Денисом Тарасовим, для якого цей фільм став першим повнометражним проектом. Крім того, ми дізналися, чи має вона наміри продовжувати знімати фільми на теми лікарських злочинів та каральної психіатрії.

Докладніше - у нашому інтерв'ю.

Основна тема вашого нового фільму "БожеВільні" - репресивна психіатрія в СРСР. Ви підкреслювали, що досліджуєте цю проблему вже тривалий час. Що зробило її настільки значущою для вас?

- Мене завжди вражала кількість цинізму та жорстокості, якою пронизана вся історія СРСР, і про що не прийнято було говорити. Після так званої "відлиги" про це стали писати частіше. Але в мою підсвідомість і серце, у буквальному сенсі, ця тема увійшла, коли у 2002 році я познайомилася з Валерією Новодворською (російською політичною діячкою та дисиденткою, що померла 12 липня 2014 року) та її мамою Тамарою Федорівною, яка була лікаркою. Вона, як ніхто інший, розуміла, через що пройшла її донька та дисиденти взагалі, та що відбувалося у тих лікарнях. Валерію Іллівну запроторили до психлікарні у 19 років (у 1969 році Валерія Новодворська розповсюдила листівки з власним антирадянським віршем "Спасибі, партіє, тобі!". Звинувативши в антирадянській агітації, її помістили в психіатричну лікарню).

Мама Валерії Іллівни просто не могла втриматися від того, щоб не ділитися цим. Сама ж Лєра була не в захваті від цієї теми. Не через бажання стерти її з пам'яті, а тому, що думала, що нікому не буде цікаво слухати такі розповіді. Я, звісно ж, з цим не погоджувалася.

- Коли ви вирішили, що будете знімати фільм про каральну психіатрію?

Під час моїх розмов з Валерією Новодворською та її матір'ю мене вразило, що про це явище не існує жодного фільму. Саме тоді я вперше дізналася про долі Петра Григоренка, Леоніда Плюща та Володимира Буковського. З Буковським я зустрілася пізніше в квартирі Новодворських. Варто зазначити, що Буковський був політичним дисидентом, якого в 1976 році радянська влада обміняла на вождя чилійських комуністів Луїса Корвалана. У 2008 році він балотувався на пост президента Росії, але, звісно, ЦВК не дозволив йому взяти участь у виборах, і він знову покинув країну.

Одного разу Буковський супроводжував мене до готелю і висловив своє бажання створити документальний або художній фільм про каральну психіатрію. З того часу я почала активно шукати свідчення про ці події, і Буковський став моїм "наставником" у цій важливій темі.

У 2019 році Держкіно оголосило про проведення пітчингу. Разом із партнерами ми проаналізували кілька сценаріїв для участі в конкурсі. Серед них виділявся проєкт "Межа забуття" авторства Ксенії Заставської. Це стало справжнім відкриттям, адже в цьому сценарії вперше піднімалася тема каральної психіатрії в контексті художнього кіно. Тому ми вирішили зосередитися саме на цьому сценарії для нашого пітчингу.

Я щиро вдячна Раді з підтримки кінематографу за те, що надала фінансування для нашого фільму, а також своїм партнерам-продюсерам і, безумовно, режисеру Денису Тарасову, для якого ця стрічка стала першим повнометражним кінопроектом.

Я щиро вдячна Риммі Зюбіній. Спочатку вона повинна була виконати одну з ключових ролей у нашій стрічці, проте, коли розпочалися зйомки, її графік виявився заповненим на 24 години на добу, оскільки вона працювала над великим серіалом. Тому нам довелося шукати іншу актрису для цієї ролі.

- Одним із консультантів для фільму став Семен Глузман, президент Асоціації психіатрів України, колишній політвʼязень та дисидент. Хто ще вас консультував під час зйомок?

Першим, хто погодився стати нашим консультантом, був Володимир Буковський. Як тільки ми отримали перемогу в пітчингу, я відразу зателефонувала йому. На той момент він переживав складний етап хвороби. На жаль, через два місяці його життя обірвалося. Проте раніше він розповідав мені про видатну особу в Україні – свого друга, політв'язня Семена Глузмана.

Я вступила в контакт із Семеном Фішельовичем, і він миттєво дав свою згоду стати нашим консультантом. Ця особа вже відвідувала нас під час читання сценарію і внесла значний вклад у нашу роботу.

Семен Фішельович ділився численними історіями про життя людей, яких зустрічав особисто. Він детально описував, як усе виглядало зсередини. Це була справжня в'язниця, де панували тюремна форма, ґрати на вікнах, охоронці та служби собак і багато іншого.

Ксенія Заставська не змогла продовжити свою участь у розробці сценарію через зайнятість у іншому проєкті, тому ми почали шукати сценарного редактора для вдосконалення тексту. Саме тоді до нашої команди приєднався талановитий сценарист Симор Гласенко, відомий за роботами над "Кавою з кардамоном" та "Батьком". Він вдало опрацював великий обсяг літератури під час створення фільму. Отже, тепер у нас є два сценаристи - Ксенія Заставська та Симор Гласенко.

Центральна постать вашого фільму - Андрій Довженко. Молодий чоловік, якого поміщають до психіатричної лікарні через його вподобання до іноземної музики. Чи є цей герой конкретною особою, на основі якої його створили, чи він є уособленням декількох персонажів?

Такі випадки траплялися не рідко, коли за музику можна було потрапити за ґрати через її заборону. Деяким щастило: їхні друзі не зраджували, і ці люди мали змогу насолоджуватися улюбленими мелодіями, згадуючи про це з радістю. Проте, на жаль, існували й багато печальних історій.

Сам Довженко - це, звичайно, вигаданий персонаж. Але в історії кожного героя нашого фільму були прототипи, здебільшого їхні історії збірні. Ми старалися брати за основу реальні події й перекладали їх на кіномову.

"БожеВільні" – це перший повнометражний фільм молодого режисера Дениса Тарасова. На щастя, йому не довелося пережити ті жахливі часи. Проте, важливо було точно передати атмосферу радянської психіатричної клініки та правдиво розповісти про події того періоду. Чи виявилося це складним завданням? Яким чином ви оцінюєте вашу співпрацю?

Денис - це людина з високою емпатією. Його реакція на цю історію була миттєвою, і він з усією серйозністю занурився в обговорення теми. Працювати з Денисом - одне задоволення: він володіє почуттям гумору, легко спілкується і завжди відданий своїй справі. Проте він також має високі вимоги як до себе, так і до команди. Денис чітко формулював завдання і наполягав на його виконанні в певний спосіб. В цілому, наша творча команда була надзвичайною. Не дивно, що "БожеВільні" нещодавно здобули головну нагороду за роботу художника Івана Тищенко на фестивалі в Угорщині.

"БожеВільні" брали участь у кількох міжнародних фестивалях. Яке враження справила ця стрічка на закордонну аудиторію?

- На фестивалі частіше їздить режисер. Він привозить звідти відео, і ми бачимо, що люди сприймають цей фільм дуже гаряче, аплодують стоячи. Для деяких стрічка стала справжнім відкриттям. Успіх режисера в тому, що він зміг зробити кіно таким, яке буде зрозумілим і цікавим сучасному глядачу.

У нашій стрічці звучать неймовірні мелодії від Госейна Мірзаголі. Ми мріяли придбати оригінальні композиції від The Rolling Stones чи Pink Floyd, але, на жаль, ціни виявилися надто високими. Тому Госейн створив унікальну музику спеціально для нашого проекту, яка значно підвищила емоційний заряд фільму, доповнюючи кожен аспект сюжету.

- Зараз, коли ви вже зняли художній фільм про каральну психіатрію, чи плануєте далі займатися дослідженням цієї теми? Можливо, створите документальну стрічку?

Так, у нас вже є сценарій, який здобув перемогу на пітчингу. Проте фінансування поки що відсутнє. Це сценарій художнього фільму під назвою "Глухомань". Він досліджує дії радянських та німецьких "лікарів" під час Другої світової війни, а також у сталінських в'язницях, коли вони намагалися створити "суперсолдата".

Щодо документальних фільмів про каральну психіатрію, слід зазначити, що подібні проєкти вже реалізовані. Проте, не всі архіви наразі доступні для дослідження, тому ми продовжуємо шукати документальні свідчення, а також фінансування для цього проєкту.