Залишатися на лінії фронту разом із товаришами до самого кінця.

Прикордонник Андрій служить у 7-му прикордонному загоні Карпат. Йому 28 років, і за цей час він здобув значний бойовий досвід, яким охоче ділиться з колегами.

Родом чоловік з Хмельниччини. Закінчив технікум за професійним напрямом автомеханіка та деякий час працював у дистриб'юторських й енергетичних компаніях.

У 2018 році прийшов на строкову службу у Держприкордонслужбу. Вона настільки захопила Андрія, що після завершення він підписав контракт. Спочатку була служба на польському кордоні. Коли ж розпочалось широкомасштабне вторгнення Андрій не міг залишитись на місці, адже відчував, що його обов'язок бути на передовій і стримувати ворога на передній лінії рубежу. Вже на початку 2023 року прикордоннику таки вдалось виїхати на передову. Спочатку був Бахмут, згодом Серебрянський ліс.

"Найбільше мене вразило, як росіяни без жодних вагань відправляють своїх на загибель. Часто можна було спостерігати, як вони, без шоломів та бронежилетів, озброєні лише автоматами, рухалися вперед, наче зомбі. Про якусь евакуацію з їхнього боку навіть не йшлося," - згадує прикордонник.

Однак існували й інші російські військові, які мали якісне спорядження та були належно підготовлені. За словами прикордонника, їх оберігали та використовували для інших завдань.

Під час одного з обстрілів ракетами та артилерією Андрій отримав поранення і втратив ногу. "Я не втрачав свідомість. Старався триматися, адже десь у глибині душі був готовий до найгіршого. Знав, що паніка не принесе користі", - ділиться своїми переживаннями прикордонник.

Після шести місяців лікування, реабілітації та протезування Андрій знову повернувся у стрій. Зараз розповідає, що головна його мотивація - це повернути мир в Україну заради дітей, а також поділитися набутим досвідом.

"Після того, як я втратив ногу, я, чесно кажучи, впав у депресію. Сни були неспокійними... Коли на мене накочували темні думки, я не ізолювався, а намагався спілкуватися – з родиною та друзями. Підтримка виявилася дуже цінною. І тепер я намагаюся підтримувати тих, хто цього потребує", - ділиться Андрій.

"Я міг би піти і заявити, що виконав свій обов'язок перед батьківщиною, отримавши навіть поранення, але не можу цього зробити, адже поважаю себе. Що станеться з нашою країною, якщо кожен почне звільнятися, навіть якщо має обмежену придатність? У мене є певний досвід, і я можу передати свої знання іншим, приносячи користь своїй країні", - розповідає Андрій.

Андрій ділиться, що навіть у своєму теперішньому стані, який можна охарактеризувати як частково обмежений, він готовий вирушити на фронт. "Хоча швидко бігати я вже не в змозі через протез, стріляти мені не складає жодних труднощів," - зазначає він.

Після здобуття Перемоги чоловік має намір і далі залишатися на службі.